► Роль віри і духовного розвитку в лікуванні залежності

Головна Роль віри і духовного розвитку в лікуванні залежності

Комплексний підхід у лікуванні залежності

Можливо, Вас злегка здивувала тема нашої сьогоднішньої статті – але не поспішайте робити висновки. Європейський Інститут Залежності «Адомед» є професійним методико-практичним закладом, який займається лікуванням різних видів залежності методом комплексного підходу до проблеми. Ви ще більше не розумієте: до чого ж тут віра і духовність, коли мова йде про наукові підходи, засновані на медичній та терапевтичній теоретичній базі? А справа вся в тому, що ми говоримо саме про комплексний підхід в лікуванні, тому що тільки такий підхід може бути ефективним в лікуванні хвороби залежності.

Залежність – це біо-психо-соціо-духовна хвороба. Відповідно, і лікуванню вона піддається тільки в разі здійснення терапії за всіма цими чотирма напрямками! Терапія щодо біо-стану хворого починається ще на стадії гострого абстинентного синдрому, і здійснюється за допомогою медикаментозних маніпуляцій. Психо-і соціо-терапія здійснюється в процесі всього проходження лікування за допомогою роботи з фахівцями (психологами, психотерапевтами, ін.) і взаємодії між членами терапевтичної спільноти. І у нас залишається тільки одна сфера, що вимагає терапії – і це духовність.

Духовна сфера, як фактор одужання

Духовна деградація, як фактор виникнення залежності

Незважаючи на те, що в першу чергу хімічно залежний хворий найбільш за все потребує саме підтримки по біо-сфері (медикаментозна терапія) і психо-корекції (особливо в період гострої абстиненції і при психіатричних розладах, викликаних вживанням), саме духовна сфера є одним з найважливіших чинників в одужанні хворого. Саме з нею залежному доведеться працювати аж до кінця свого життя.

Залежна людина – це людина з деструктивною моделлю поведінки і мислення, спрямованою на оволодіння об’єктом залежності всіма доступними засобами і за будь-яку ціну. Не дивно, що в період одержимості і компульсивної поведінки по відношенню до бажаного об’єкту, залежна людина не здатна себе, ані аналізувати, ані контролювати. Моральні принципи, соціальні та етичні норми, як і духовні правила, вмить втрачають сенс і вагу для залежного, тому що на вершину піраміди цінностей людини сходить речовина. Як не сумно, але, навіть усвідомлюючи свою духовну деградацію, людина, на жаль, ніяк не може змінити ситуацію. А той біль і сором, які виникають при усвідомленні своїх вчинків, вона знову ж таки блокує і заглушає речовиною.

Як духовний розвиток впливає на закріплення тверезості

Одужуюча залежна людина в тій, чи іншій мірі, однозначно буде відчувати в перші роки тверезого життя такі почуття, як внутрішня пустота, депресія, апатія, байдужість, фаталізм, ностальгія за «яскравим минулим», самотність, неприйняття соціумом і самотність. І тут, дуже часто, жодна з трьох сфер не може надати хворому повну та релевантну допомогу. У цей момент людина звертається до духовного світу. Деяким – досить успішного прикладу інших одужуючих, а іншим необхідно впасти на саме дно, позбутися всього матеріального: від гарного автомобіля – до близьких людей, щоб тільки тоді зрозуміти, що все, що у нього залишилося і все, що може його врятувати – це духовність.

Одним з основних характерних проявів хвороби залежності є втрата цілей та цінностей в житті. Єдиною метою залежного стає придбання речовини. Він не будує планів на майбутнє, не бачить сенсу в житті, не відчуває цінності та вагомості чого-небудь, окрім речовини. З появою духовності тунельне мислення залежного розривається і в ньому з’являється якийсь вищий сенс, який, навіть, не дивлячись на важкий поточний фізичний і психологічний стан людини, надає їй віри у те, що рано, чи пізно – все буде добре. Як правило, в період одужання залежний втрачає багато людей з минулого (точніше сказати – «відсівається» все непотрібне), руйнуються сім’ї і відмовляються батьки. Саме в такі моменти тільки віра допомагає залежності не опустити руки і не повернутися до «старого» життя, а йти далі, з вірою в краще майбутнє.

Що таке «віра» в рамках програми одужання

Що або хто може послужити залежному об’єктом віри

Прошу Вас звернути увагу на цей пункт! Вкрай важливо зрозуміти, який сенс закладає програма одужання від залежності в поняття «віри». Програма пропонує максимально вільне трактування цього слова, яке буде найбільш прийнятним для кожного окремого одужуючого. Хтось вірить в саму програму: а саме в те, що, дотримуючись усіх правил і рекомендації, він зможе залишитися тверезим. Інші вірять в професіоналізм і відповідальний підхід психотерапевтів, психологів і фахівців з хімічної залежності-і це теж дає людині сил боротися, тому що він розуміє, що не один. Інші вірять в Бога (причому, абсолютно не важливо якої релігії дотримується сам видужуючий) -і така віра, напевно, найбільш універсальна, тому що в ній ніколи неможливо розчаруватися. Хтось дотримується віри в свого лідера, наставника, вчителя і готовий слухати і виконувати кожне його слово. Єдина віра, яка є неконструктивною і не корисною в розрізі одужання від залежності – це віра в себе.

Чому «віра в себе» є шкідливою для одужуючого залежного

Хвороба залежності обов’язково включає в себе такий не маловажний симптом, як залежну (або науковою мовою – адиктивну) поведінку, яке переслідує одну єдину мету – втеча від реальності. Така поведінка передбачає деструктивні дії (будь то вживання психоактивних речовин, або ж – повторення будь-якої діяльності (переїдання, трудоголізм, ігроманія, сексоманія і т.д.). А відмінною рисою адиктивної поведінки є саме неможливість людини самостійно впоратися із залежністю в силу втрати розсудливості, критичного мислення і аналітичних здібностей.

Підступність хвороби залежності полягає в тому, що, на відміну від інших, вона пошкоджує не тільки фізичну, а й психологічну, і соціальну, і духовну сфери людини. Тому, коли, наприклад, ін’єкційний наркоман зі стажем вживання понад 5 років говорить про те, що він в силах самостійно кинути вживати наркотик, виникає питання – за допомогою яких інструментів і навичок він планує це зробити, оскільки всі навички та вміння, які формувалися в ньому протягом останніх п’яти років, спрямовані якраз на пошук, оволодіння і вживання речовини. Тому не можна говорити ні про який початок лікування залежної людини перш, ніж вона не визнає своє безсилля перед об’єктом залежності, не визнає, що усі її попередні спроби увінчалися крахом, і не усвідомить потребу в допомозі, а також не озвучить готовність приймати цю допомогу. Природно, що віра в себе і свої сили – дуже важлива в процесі одужання, але головне, що б ця віра ні в якому разі не переростала в самовпевненість.

Роль духовності та моралі

Навіщо одужуючому залежному потрібні моральні та духовні норми

Залежна людина (навіть, якщо вона знаходиться у тверезості вже досить довго) має специфічний, притаманний саме їй, набір особливих рис характеру та поведінки. Одна з найбільш характерних рис – це відсутність внутрішньої структури особистості. Залежні люди, в силу того способу життя, який вони вели у вживанні, як правило, досить сильні особистості, але при цьому – вони не структуровані. В процесі одужання (особливо це проявляється в перші роки тверезості) залежні просто не знають в який бік їм бігти; їх буквально розриває на частини; вони починають братися за все відразу і дуже швидко згорають. Часто залежний хоче бути хорошою і доброю людиною, але просто не знає як … Саме так. Вони, подібно малим дітям, змушені заново вчитися всьому в цьому світі, тому що ті принципи і правила, які були в них закладені в “минулому” житті виявилися явно не вірними. Загальноприйняті норми моралі, правила поведінки в суспільстві, в сім’ї, духовні закони Святого Письма – всі ці джерела стануть залежним найкращою інструкцією для життя і відмінним путівником в світі.

Шляхи і методи духовного розвитку в процесі психо-соціальної реабілітації

Отже, обґрунтувавши потребу у формуванні у залежного конструктивної моделі поведінки, яка в свою чергу повинна бути заснована на формуванні правильного фундаменту, ми перейдемо до розгляду конкретних інструментів і методів донесення таких правил і норм.

По-перше, в закладах психо-соціальної реабілітації Європейського Інституту Залежності “Адомед” існує певний набір правил поведінки, яких в обов’язковому порядку повинні дотримуватися всі клієнти, що проходять лікування в центрі. Ці правила, здавалося б, такі прості для нас з вами, але в той самий час – вони такі важкі для залежних людей, які прожили більшу частину життя не в найкращих місцях і спілкувалися не з найкращими компаніями. Одна з найважчих сфер, які підлягають корекції, це – мова. Просто очистити її від лайок і нецензурної лексики, безглуздих зв’язкових слів і незрозумілих звуків – усе це, як виявилося, величезна проблема. Я вже не кажу про уникнення незв’язних і нелогічних пропозицій, повторів, наповненні її епітетами, фразеологізмами та словами ввічливості … Також існують правила, спрямовані на формування взаємовідносин між учасниками реабілітаційного процесу, заснованих на взаємній повазі, неупередженості та чесності. Як основний метод вирішення будь-яких конфліктів – використовується діалог. Учасники спору виносять свою проблему в “коло” терапевтичної спільноти і спільними зусиллями, спираючись на зворотний зв’язок інших, намагаються знайти консенсус, зрозуміти і прийняти позицію іншого. Також учасники процесу працюють над формуванням у собі такої навички, як відповідальність, як за свою роботу, так і за іншу людину. Більш “старшим” в одужанні хлопцям довіряють новоприбулих для того, щоб вони допомогли їм адаптуватися, обжитися, дізнатися про правила центру, та й просто: новачкам, як нікому, потрібен друг.

Крім цього, в закладах Інституту проводяться спеціальні заняття, спрямовані на духовний розвиток, такі як: Духовно-моральна освіта і Розбір Слова. На цих заняттях хлопці знайомляться (а багато хто й зовсім – вперше тримають у руках) з Біблією, читають її, висловлюються про те, що зрозуміли, накладаючи прочитане на свій досвід, а також слухають і записують за провідним групи. Також поговорити з хлопцям на духовні теми часто приїжджають як священнослужителі, так і знаменитості, які щиро бажають поділитися з одужуючими своїм духовним досвідом. Після закінчення програми реабілітації та переходу на новий рівень одужання духовний розвиток учасників процесу далеко не зупиняється. Як учасники процесів реабілітації та ресоціалізації, так і співробітники центру, щотижня відвідують церкву, проводять групи, на яких спілкуються на духовні теми, і, звичайно ж, несуть добро і допомогу у цей світ, постійно відвідуючи дитячі будинки та інтернати, допомагаючи пенсіонерам та малозабезпеченим.

Як показує практика Інституту “Адомед” – духовність і непохитні моральні норми ніколи не дозволять залежному зійти з вірного обраного шляху, навіть в найважчий час і в найтемніший час доби.